 |
 |
|||||
 |
||||||
 |
 |
|
|
|
|||||
|
|
||||||
|
|
|
|
МОГИЛА Вже ніде крукові гнізда змостити в Києві. Хто ж очі вип'є мертвому мені?.. Смердючий екскаватор яму вириє і в той чи инший спосіб опинюся у землі. Розкішно гнитиму!.. Хоч хутко, хоч повільно. Тут вже не чинні жодні заборони. І, може, вистачить моєї плоті на цеглину - трапляються ще й не такі дива в природі. А дух як дух: якісь та має крила, аби до Бога линути між зорями. Іноді глянувши, як реп’яхи з могили на себе стягують кудлаті пси околишні. *** Тільки й світу Божого: Україна довкіл. А ти стратиш голову, як підкову кінь. Зійду на гору, у рукав заплачу. Коси мої розплетені, течіть крізь пальці. Буде степ. Буде все. Сонце - крізь сльози. Прийдуть свати: волхви святі. Чи знаття звідки? Зірваними ворітьми заступлю вікна. *** ЛИБІДЬ Ще косять трави там, де Либеді початок, передостанні косарі з легенди. І з-поміж струн душі, щонайпричаєна, відлунює під простокутнім небом. Ще косять трави при замулених джерелах і млосний передзвін ряхтить попід замкненну браму. І моляться до скалки сонця полонені леви, щоб уділив їм Бог косарської наснаги. Ще косять трави й стежка поміж травами глузує з найкоротшої прямої. І залюбки я сам себе тарганю в ім’я хреста німої непокори. *** ЖНИВА На пагорбах ятрять хрести мертвотно-чорно. А ніч - на Схід. А ніч - на Захід. І повен куль крицевий цебер. На вівтарі відплатних акцій зів’яле безголів’я стебел. Хтось із губів зісмокче усміх Каїна. Готична тінь від постаті мізерної і чорні птиці бродять за женцями, і крадуть з рук червоні зернята. *** ЧОВЕН Призамчивши човна до прикорня, загадали йому: спочинь! У тім краї, де князя-припутня розчахнули на песій чвирк. Попід мостом русалка схлипувала. За ніч спала вода на пару ліктів. І наснився човен собі липою на пограниччі українського літа. Нам одміряно - від весни цвісти. І піти, як і є, недолугими. Чи ж про нас має човен якісь-там сни десь потойбіч одвічного пругу? В молодій росі крем'яні мужі. Вдарилися в поли, аж руки прилипли: на ясному обрусі горілиць лежить зарубана липа. *** НІЧ ПО ЗЕЛЕНИХ СВЯТАХ Зілля голосно пахне серпами і в кривавій калюжі колінкує мій сон між заклечаних стін. Ой, чи видибаю під ясні зорі, на тихі води бодай уві сні. Забиваюся у п’ятий кут безвихіддя, де у полиску ножа остання гордість, щоб не бачити, як серп молодика сам собі перетинає горло. *** БЕРЕЗИ Звичайно, берези гаюватимуть круг парку. А коли впасти головою в твої коліна - на небі тремко стрепенуться зорі, і стане трохи сумно. Тож наслухай, як тужавіють плечі і ключаться в мені клітини предків (жахливо свій на цьому світі). І серце дихає твоїми губами. *** ЗУБИ Через ваш кришталевий поріг перекрочило найсвятіше зі слів. Ви, кусючі живі камінці, завдали матусі солодкого болю. Полишили сліди на куснику хліба, на школярському олівцеві, бентежно кусали травинку, соромлячись вимови першого слова серця і торкнули дівочі вуста у квапливому поцілункові. Зуби, зубоньки, зубенята... Чи не тому ви здатні затамувати нелюдський біль у кількох краплях крові?.. А виплюнуті в обличчя ворогові вміщаєте всю вагу презирства до смерті. *** ТАВОЛГА Що гадати під небом кирпатим - все непевне, як слід на піщаній косі. Відцвіла малинова таволга під осінню музику слів. І ступаю німий в голосне багаття, як бенгальський тигр в каламутний Ґанґ, аби Ти сніговою квіткою розцвіла перед царськими вратами. І нехай зістанеться казка без початку і без кінця, де б цвіла малинова таволга не така колюча, як ця. *** ЖИВА ВОДА А на весну - подамся у мандри. Саму душу візьму та й ножа, щоб у пазусі грівсь. Перш ніж лезо його, на моє куце щастя, усміхнеться до зграйки беріз. І до першого листу затерпне від болю кора, і краплина краплинці розповість на долоні таємницю живої води, і первоцвітом скреснуть на котрійсь таловинці п’ятипалі ямби слідів. *** ЦВІРКУН В зеленім сяєві цибатого торшера цвіркун виспівує Боспорський степ. Отак, напевне, голосило колесо, тисове колесо сарматської гарби. І спроквола ступали коні-коники, спитатися б: навіщо та й куди?.. За рампою шалений шурхіт шин - доцільно й просто все, аж годі зрозуміти. І дощ ледь чутно схлипує у квітні, і ти вслухаєшся, як десь трава росте, росте трава крізь бетонові плити. *** AVE MARIA Між стінами, які от-от заваляться, намарне прагну спокою набутися. Ошуканий звіздар у драних валянцях ласує діркою із бублика. Вже й ти, Марійко, стала за буфетницю, щоб на мішках кохатися з п'яним вантажником. А кат, можливо й перечепиться, об поворозку від підштаників. *** ТВЕРДЬ Іще одну весну дійшов. І по мені добряче ходять. Ба ні, не тільки по мені - нас тисячі при сучій мамі. Позабігали навмання дороги вимощені нами. Біжать дороги, І роки біжать. І що за сенс у перегонах стосовно куцості життя?.. Мабуть, чортма. І світ, як бубон голий. Та ми випростуємо зламані хребти. Раби рабів, зачаті спереляку. І силимося стати голіруч супроти танків. Благій потузі - боже поможи. З колін підводимося перший крок ступити по горло у кривавому лайні. Бо нам роковано новітню твердь явити, і тверді іншої не буде, аніж ми. *** ВОЗИК Кортиш мені як лобуряці вкрасти, свята заступнице Дорого. Котіться четверо коліс у ліс по дрова. Щоб під останні схлипи літа, себе побачивши у дзеркалі беріз, чотириликим Світовитом край поля возик бадьоривсь. *** ЧЕРЕШНІ У зубах маю роменка з юдейської могили і кишені відстовбурчені кулаками. На цьому цвинтарі до біса черешень і я поплентаюся звідсіля з брутально випнутою пазухою. Під ноги перехожим кісточки крізь ще не вищерблений усміх. Ще й як імпонуватиме мені муре обличчя закоханого русина. Таки день перетопиться на церковний віск і на небі загубить сережку циган, я гадючі пестощі трави збитими щиколотками злизуватиму. Непомітно до горла підкотиться щось (чи то так собі від черешень гірко?) На рабиновім надгробкові сім тисяч котрийсь-там рік тихо зів’яне, як надламана гілка. *** КОЛЯДА Коляд, коляд, колядино, колядихо. Коляд зимо, зимо-зимонько, коляд лихом. Не зазиміти - визиміти віхолі колядистій. Коляд рястові рясному - перемитому. Коляд веслам-перевеслам ясні плеса, Колядо. Коляд - Колядові. Коляд - кольорові карому, ярому колядиння. Ночі ночастій - ой поткнутися, ой поткнутися - наштрикнутися. Дневі - дніти, тополині - тополитись, коляд, коляд колядині колядитися. КОЛЯДОМ. КОЛЯДАННЯ. *** СІЙСЯ - РОДИСЯ Збіжжя сіяли. Добре сіяли: на зеленаву кригу, на сніг сивий. Раз народилися нещасливими, закопають нас некрасиво. Посміхнімося. Поклонімося молоденькій грозі. Щоб тепліше було, підпливемо кров’ю. Новий Рік бреде по гіркій росі і збира в лантушок наші голови. *** АВТОПОРТРЕТ ІЗ СИГАРОЮ У порожнім полумиску дня тарганиська дозбирують істину. Недосяжно байдужий - од Ісуса Маркса до Карла Христоса. Просто очей - місяця синьо-жовтий дзбан і голодна голобля Малого Воза. О'!.. *** СЛОВА ЛЮБОВИ Є тільки - потолочене цар-зілля. І в нетрях яворових островів тендітна щогла сатанинського човна. І я пливу над шурхотом трави в солодкий плескіт смуглих весел. І я пливу і днів дзвінкі шереги злютовано у дивозвабну гру. І на губах слова любови шерхнуть, тамуючи питомий присмак полину. *** В.Б. Ми вдвох були у Царстві Лисогірському. Руденьким котиком до мене вогник лащився і в надвечір’ї дим сріблясто танув. І дим, і вечір - то було насправді. Ми вдвох були, аби нас не зурочили, кладу на вірша перехресну риму. І хай собі у Голосієвім урочищі хоч хто регоче, доки небо не посиніє. Ми вдвох були, достоту, ніби вчора. Чи варт сукати проти ночі вовче лико?.. Все’дно тролейко наш причовгає, хоч би й узув не на ту ногу черевики. *** КОЛЕСО Цей світ признав мене в країні кільканадцяти віконниць. Де тишу торгають, як віко домовини. Де на світанні білокрилі коні подібні до лелек очима голубими. О краю мій - вишневе передмістя - із вій тремких зцілована сльозино! Звідціль повік бринітимуть мої зіниці в розлоге видиво гори Батиєвої. Хоч що той шепіт стріл над шал полянських ратищ?.. Звичайний антураж, що взавтра зватиметься Княжою Добою. Не нам звикати жито засівати на кізяках чужинського підбою. Котися, колесо, яке вдалося!.. Нас тільки двоє: я й моя мала країна. Ще б трохи вітру - шарпати дівочі коси, як ми з тобою в інший світ відлинемо. *** СУТЕРИНИ Як показилися ці липи: пахтять, аж лящить. Обабіч - будинків чепурних насуплений конвой. І подумки я кидаю ґранату в ім’я постріляних по сутеринах. *** КАМ’ЯНИЦЯ Коли на моїй кам’яниці, що є довга як собача пісня, теліпається червоно-синій прапор, мені майже кортить писати вірші про майже комуністичну партію. *** ЖОВТА ВУЛИЦЯ Безпорадно гаркають граки - жовта вулиця в синє міжгір’я. Хоч візьми та й шапку закинь на найвищу осокорину. І таке воно справжнє все - зимний погляд і губи холодні. А на небі хтось вівці пасе і ніщо його не обходить. *** ЯБЛУКО Злітайтесь простокрилі птиці, на тополиний клич легенди. Блакитний вершник воду п'є під малиновою зорею. Блакитний вершник воду п'є, зімкнувши звільна час і відстань, і наші голови зорять крізь вічну ніч, на ратищах піднесені над містом. І наші голови зорять крізь вічну ніч, і зорі падають, і падають каштани. І хлопці зграбно крають яблуко на тричі, залюблені в оцю країну до нестями. *** ЛОБНОЕ МЕСТО Серед майдану жидок під парасолем. Сфотографує за безцінь на тлі Мавзолею. Бракує, хіба що проскурок та кучериків з голів усікновенних. *** ОРДИНЦІ Бадилля палять по садках, і дим лоскоче наші ніздрі, і ми скресаємо зі сну, мабуть, не кращі та й не гірші. Повік благословенна Таврія! Комонних лав звитяжний вереск... О, як тікали перед нами простоволосі руські верби!.. Допоки світу - над церквами наш мусульманський молодик. Захланні коси полонянок ми в карі гриви заплели. Сплять коні, вої сплять у сідлах і стріли сплять в сагайдаках. Перейде ніч, і сонце зійде - бадилля палять по садках... *** XUTIR VIDRADNYJ Надвечір тут справді не тісно під небом і під каштанами. Отож і гуляє вітер, гуляє допізна - наскільки вже його стане. Вітер є вітер та й годі. Ліхтарів не обнесеш: воно ж не груші. Хіба тополям закотить пелени на голови та так і лишить - нехай випручуються. А взагалі, із вітром треба руба. Тут сорок сороків робітніх димарів. І хтозна якої завтра він на них затрубить. Бо коли місяць вкотиться барилом насеред хутора і розіллється по подвір’ях - вікнам важко до хрускоту. Гуляй-городом стає кожна кам’яниця і суне приступом на Київ. *** ЖИДІВСЬКА КІСТКА Вийшли з лісу ворожбити, сіли відпочити. Перший видобув кресало, другий - кусень сала. Як пустили упівсили кучеряву іскру - москалі заголосили на жидівську кістку. Не велося три дні звідси до Говерли. На 2 наші карабіни - 104 ґвери. Ой вербино-вербо, під твоє вербисько наточили крови цебер ще й глибоку миску. Де та трясця на нещастя?.. Де ті в Бога роги??! Падьмо, брате, збитим склом поперек дороги! *** ПОБАЧЕННЯ Співочий дрізд на чорній вільсі виспівує повстанчі марші. Лопочуть дерева на вітрі й у вічі нам шляхетне маєво. Цнотливу квітку сухозлоту гаптує скоростріл комусь на віно. Моя черничко, не злостися, прийшовши марно під годинника. Явлюся уві сні - чекай на мене. І най по тому буде воля Божа, як у душі моїй о пів до семої тобі розквітне красна ружа. *** ЧОРТОВЕ НАСІННЯ Ви пізнаєте мене такого вже як є (хочу я того, а чи не хочу) духу мого чортове насіння достигає під циганським сонцем. Прийдете, прилинете, приплинете, хоч би й світ запався і згорів. В обрисах тополі посполитої впізнаю вітрила ваших кораблів. *** ХЛІВЕЦЬ Напали правду - дойняла таки!.. (У Йосипа вдалися, сучі діти). А я ніяк не втраплю спорядити бодай хлівця з цих каторжних рядків. Вже півник зернята до бубочки здзьобав. Та вірить вам Русланова Людмила і я, нівроку, трішки вірю. А ви ж хоч вірили коли в свої слова?.. Овва, горобчики мої, овва! Заб’єтеся під сіру стріху і хтось її підпалить стиха: і вас - нема, і нас - чортма. Лишень зоря моя чудна очима кліпне чотирма. *** БІЛІ МУРИНИ Не на руку віхола - ліпше б дощ пройшов. Хіба душу вихопиш, як шаблю з піхов? Мало нас бито - кепсько навчено. Сьома паша, а розум телячий. Хіба вилізло? Натовп щиро-сірий. Візьми й загубися голкою в сіні. Попошукають - руки поколять. Не вперше хмари над наше поле. Лучче пересидіти, ніж відситіти. Щось та перевіється. Щось та перемелеться. Сім разів по сім. Нене моя,ненечко, господи прости. *** ВІТЕР Вітер, дніпровський вітер покрив мости чотирипалим свистом. Вітер зіницями голубими дівочих очей шукає. Голі коліна білим сміхом бризнули, на мить засліпивши вогні реклам. Вітер, русявий вітер сукні модерними вітрилами напинає. Вітер, вітрисько, вітрюган. А в місті без бурі задихаються прапори. *** ФРАҐМЕНТ Отамане, ґ бісу – гранчака об долівку хрясь! Забираю свою сотню, і сьогодні має зійти моя Зорйа. І моїй руці дано із нагаєм зростиися – доточити плетиво хромове живою плоттю. Стрепенеться стрепетом під стріхою обріз і поцокотить у степ на прощу. В горобину ніч зламаються роти (чом не зашарітися дніпровим кручам?) Синьоокими москалівнами снитиме Русь і губате Сонце благословить заручини. І коли всі дороги зашморгнуться на сім вузлів, і в крові захлинуться колеса під регіт пострілу душі моєї біль у прапорі повстанчому воскресне. *** ТЕРЕН Золотава гіркота гаїв заплітається в твоє волосся. Стрінмося учора ізвечора, ані в бозі не питаючи дорозі. Сивий терен журавлиного “курли” накрапає у вербовий козуб. *** ЗОЛОТИЙ ПІСОК Що золотий пісок, що пісок золотий пестить пальці тютюнова потерть. День і ніч, ніч і день слухав би, як мордується в ній дух бійки. Кістяна колодка. Ох, зручна колодка з ребра мамутового. По-собачому шибки скавучать, як уздрінуть посмішку ножа. Гей!.. *** ЧАРДАШ Простуючи до Дебрецена, я висвистував русинську пісню. У корчмі дзвонив острогами, вшкваривши з одчаю чардаша. - Чуєш, скрипнику, жвавіше грай. Бога твого, швидше! Ще!!! Аби-м жив і не нажився вщерть. Останній, акорде, я - твій в’язень. Останній акорд кольбою брязнув. За вікнами заплаканими, молодиці як маківки. *** ЛИСТ Тебе заховано немов меча у піхви (безхмарна суть двогострого заліза). Лелеки гублять чорно-біле пір’я над обширом, що зветься Україною. Та меч і в піхвах - над усе любов (кудлатий мох на дідовій оселі) - не так вже й прикро не добігти крок, хапаючи розгойдане стремено. Інак навіщо місяцевий череп єхидні зблиски чвіркав би крізь зуби, на зрізі пня торкаючи знічев’я минулих літ охлялі струни? *** ДВАНАДЦЯТКА В надвечір’ї золотаво-сизому, варто люта, мала би сумлінно чатувати, зграбно прихистивши під полою карабіна проминаю підміську рогатку. Я ж бо є лише один з тії дванадцятки, що значить дванадцять місяців у році. Вельми солодко русином почуватися попри те, що мусиш лляти кров по кожнім кроці. Прочини вікно у світ зелений - найчорніша з-між ночей із ніччю зслизне, перш ніж скотиться моя зоря із неба у твою засмучену десницю. *** ВІНОК Сплітаю вінка з латаття - пущу його за водою. Сплітаю вінка на щастя - білого та ламкого. Куряться озера солоні (вчора-сьогодні-взавтра) із бору приходить олень коси мої жувати. І все що не є - проз мене. Так завше було та й буде вінок-бо мій в Ойкумені оленеві за бублика. *** КОРОЛЕВА Кольорова королево срібноперса, б’ю чолом красуні королеві! Затісного, як для шлюбу, персня, даючи за лева з-поміж левів. А тебе я мав би взяти дурно. Перше ніж когут прокукуріче, лівим оком зиркнувши повз дуло на терпке жидівське семисвіччя. У півока спиться королеві, як зорі, задивленій на Бога. Чи й собі заснути коло неї в світі де не спалося набоям? *** ГОРЛИЦЯ Де себе маю діти? Нудно мені та й годі. Сімсот чотирнадцяте літо туркоче на кленові горлиця. Тінь моя неприкаяна лащиться до одвірка, високо стелить у голови ледача як осінь жниця. Що то воно за знак? Допитуюся - не каже. На сизій губі серпа зелена сльоза образи. *** ВОВЧЕ НЕБО Кумачевої зради кордон впав закляттям на стежку вовчу. Ворон голову скрив під крило, щоб не бридити зір об нагоничів. І відтак заплелася нудьга у розбурені косми вітрові, і без болю і каяття звір посунув за межі незвіданого. Не для раю вовча душа. Не про вовка біблійна отрута. Сім седмиць вітер міряв до вовчого неба шлях, мавши міркою Божого прутня. *** ПІВЕНЬ Коло дуба - халабуда. В халабуді - скриня. В скрині Баба Скалозуба замикає півня. Півню - млосно. Півню - тяжко. Півню - кукуріку! Застромила Баба в пляшку кучеряву квітку. Цвіти, квітко! Цвіти синьо. Цвіти, доки можна. Одімкнула Баба скриню, а скриня - порожня. *** МОНТЕР Я ніколи не їздив верхи і не відаю що то вихопитися на гривастого. Мої стремена - монтерські кігті. Ними обіймаю стовпа і деруся вгору - натягнути дроти так, щоб жодна сила не спромоглася попустити їх. І коли на руїнах умовности ізолятори зачнуть випромінювати злостиву блідість кулаків, у мені неждано-негадано прокидаються давні предки. І я, стискаючи коліньми стовпа, почуваюся дітваком, що скаче верхи на лозині. *** БАХМАТІ ЛОСІ Ця осінь справді-бо не з гірших: срібло і золото, і сум. Бахматі лосі, наче з книжки, ступили просто в листопадову ясу. І то не десь, а саме в Києві, де тільки авта стогнуть, як самці у гоні, де сто сот крот все зважено і зміряно до дзвону в скронях. Одначе, бре, не все лягає вздовж. Котресь пручається і падатиме впоперек. А дощ іде - дрібний осінній дощ. Мене прирученого кропить. *** КЛИН Палайте горді прапори на синім вітрі чорним полум'ям. Щоб день зелений тріпотів, як птах між нашими долонями. Цей день мине. Він ще не наш. Крицеві кроки наші в Завтра. Де сторопіла жидова нам буде чоботи лизати. Мов крізь туман пройдуть полки із прапорами України. З-за хмар зірки, як з-під руки зоритимуть за нашим Клином. *** ЧОРНИЦІ Роверує дівчина за місто - вуличкою кленів голубих. Нанижу цей день в разок намиста ягодою вовчою, аби щось було. А щось минути мусило, як минає срібноперий дим. Щоб гукала звідкись дика гусонька й на душі було не приведи. Щоб сказав затерплими вустами: - То пусте, моя панєнко, ніц!.. Чи ж про нас лишаються останні ясно-сині ягоди чорниць? *** СИНІЙ ВІТЕР Як такого корабля збудувати ще й такого корабля як треба? Щоб зі що щоб зі щогли спритний дятел срібні клинці забивав до неба. Срібні клинці - надто срібні клинці, срібні клинці забиваються неквапно. Хто на ве хто на весну нас покличе і гармати наші при облавкові? І гармати - по обох облавках!.. Синій вітер має присмак терну. Як тако як такого корабля збудувати ще й такого корабля як треба? *** Дні мої хвацько злічено: ні вкрасти ані докинути. Укляк собі поза вічністю та й бавлюся бадилинкою. Журно мені - журюся. Сміюся - коли сміється. А надто - гуляю в піжмурки з дійсністю ледь причесаною. І хай би собі велося від середи до вівторка - дивився б на захід сонця, щоб зайчикам снилася морква. *** БОСІ НОГИ Ох і скучили ж ми за землею: осточортіли черевики!.. Хоч трава не рости - тільки б у шпоришеві викупатися. Допастися до шляхів курних, як п’яниця до чарки. Ой кропилася чала стерня червоними чарами. Почується-відчується все живе і суще - не одненька ненька сухарики сушить. Не марно казано - терпкою волею точиться: ноги, як у поліського злодія. А стежка бугриться жилами туровими. Де сила годна ввібгати нас у чужу шкуру?! Нехай човгають, кому човгається. Ми ж пригубимо землю чорну. Бо такі вже вдалися: як правда - голі. Ой носи, земле, наші гарячі голови. *** ВЕРБОВЕ ЛИСТЯ А на мертвій воді вербове листя - вуста русалчині. Ходи, дівко, завісся на сухій гілляці. Переймуть круки - херувими чорні - очей твоїх відьмацькі чотки. Любов моя, вовчице срібна, відслужи молебня, справ тризну. А мені за душею - прірва. Прийду цілувати неживі коліна. І нудьга моя не оклигає. Ех ти, а могла ж воскресити віктора могильного. *** БОДАЙ ЩАСТИЛО Бодай щастило всім, хто зважує до дрібочки, ладнаючи вітрильника для певної плавби. Мені ж однаково: якусь мару повісити, а чи зі жмені напувати голуби. Зійшли на пси усі мої маєтки. Трубив би у кулак та ба, не маю хисту. Лиш вітер хвірткою роззяпленою хряпає і прапориться ніч на костурі ослизлому. І, як на глум, межи глухих парканів моя стежина в’юниться у безмір. І я накульгую од каменя до каменя у машкарі усміхненого бевзня. *** МРІЯ Щоб отак з порога просто столочити тишу конче, я жбурнув, як жменю проса, зграю турманів під сонце. Навздогін за ними лину з гуком, гуркотом і свистом, і крилом хай голубиним чорний чуб на очі висне. Неба видудлю сулію - чи за мною хтось поспіє?.. Поділімо навпіл мрію, наче яблуко достигле. *** Палю цигарку. П'ю горілку. І п'ється солодко на гіркоту суєтну. Дай, Боже, якось вже добути віку таким собі нескурвленим поетом. Пласкі слова, хто-зна кому говорені, зшиковані скорописом готичним. І чи не все одно котора чи которе зі смаком харконе тобі у вічі?.. Марудне все, приречене, і кволе тулю до серця. Скільки того серця?.. І, звісно, стану я колись іконою. А взагалі, даруйте, і не сердьтесь. *** ТІНЬ МОЯ 1 Але ж маю свого вечора, і цілісінька ніч попереду. Лиш бракує ножа в кишені та щербатого місяця в небі. До холери таки бракує в заліхтареному завулкові - тінь моя, як підкова, чорним сріблом відлунює. 2 Оці доми, наче фамільні склепи. Тут мертві - як живі, живі - як мертві. Опівночі бляхар голосить клятву і місяць на його чолі - то трупна пляма. І я проношу машкару нехитру, і тінь моя хитається од вітру. *** КВІТКА Раз, два, три, чотири – хлопці квітку загубили. Як не перші, то й не другі загули під мідні труби. Треті йшли якісь ненаші – мали повні патронташі. Щоб курви не переймили, йшов хорунжий перед ними. По халяві прутом ляскав: – Начувайся, стерво блядське! Затоптали квітку в порох. Добери де свій, де ворог. Купаються горобці, як у молоці. БЕРЕСТЕЧКО Чи ж наша дзвіничка вбралася до свята? - чотири разочки чудо-диво коралів. Чотири разочки на чотири стріли - злітайтеся, чорні круки, від усієї України. Від усієї України, ще й Дикого Поля... Ступайте, нозі, в колюче терня, ступайте босі. ДУНАЙ Я не міг прийти до тебе голубим - слов’янином я тоді не був би. Русий, наче поле восени, я такий прийшов, як має бути русин. Я прийшов до тебе восени ввесь у золотому ластовинні. Прихисти сполохані човни у моїй примхливій україні. І постань у трепетній красі крізь бентежні барви світанкові. Щоб у віхолі русявих парусів щось було від голубої крові. *** Як ти прийшла по золотих шовках, розквітнув мох на дикому камені. А тепер вже осінь, і я вилущив твої перса в гірку пригірщ. Щоб цілому світові щебетали, як ти прийшла по золотих шовках. *** ДЕНЬ ВОСЬМИЙ Коли Богові набридло водити ведмедя по селах, Він узяв та й спорудив завод. Тож сплюньте тричі під коліща історійки, як по п’ятій нас виригує вартівня сірих мов осінній гудрон. Ще один день - дзелень. ЗЕЛО Ізнов шпичасті півники зійшли у затінку розчахнутого двору, урбаністичний журавлиний клин на друзки бідну душу дробить. О, таїно воскреслого зела!.. Де кожне дерево - повстанче гасло. Де між кварталами клубочиться імла і на дахах кричать зухвало-сиві галки. Ще є вівтар і посмішка меча, і та межа, дійти якої мусиш, і в зламі вулиці божествена печаль жіночих рук заломлених у тузі. *** КОНІ Ой, ви коні - квіти степові. Суховій часу вас порозкидав по світу. Більш не здригнеться під копитами земля в такт із вашим серцем. Інші ритми - ви такі повільні... Коні милі, вдарте копитами роздумам усім наперекір. Ні, не може бути - ще не все пропало, коні милі, я ще вірю вам. Я вірю вам, як рід увесь мій вірив. У полку прапор і в тугу батаву. Я вірю вам, бо ж недарма людська уява назвала сім жарин у небі Возом. І його дишель жде вас, коні-квіти. Так, зрештою, ударте копитами. ГРАКИ ПРИЛЕТІЛИ Дерева, як двірницькі мітли, застромлені в бруднезний сніг. Серед кварталів цвинтарно-безликих вдаю із себе не такого, як усі. Вдаю похованого наче. Вдаю. Вдаватиму. Мо’ вдастся. Граки за упокій прокрячуть, коли хто кине крихту щастя. Граки за вітами. За вікнами. Граки за днями полохливими. Щоб з ким удвох - за двох одскімлив би під Чорнобожими дверима. *** Отак от і доходимо до ручки: одні як є, а я - в кульгавих віршиках. Знать не стає мені снаги випручуватися з цупких обіймів скурвленої дійсності. Товчу макуху посполитих слів. А толку з того?.. За морем крові поруч моря сліз не бачу істини святої. ДАЛІ ВІД 90-Х ДО СЬОГОДНІ "ЩО З ЛІТ" *** СОТНЯ Як стояли наші хлопці з Четвертої сотні, мало впасти на коліна перед ними сонце. А де військо українське, генерале Кравсе?.. Ох, таланить москаликам - таланить наразі! Та й упала наша сотня, як на трумну глина, аби була й післязавтра ненька Україна. *** ПАРИЖ По кухлю сьомому душа моя ледача, як Eifel’ів Париж кінцівки розкарячила. Альтернатива снам - веселки восьмий колір. Я б не сказав що зле, як не тече за комір. *** СОБОРНА УКРАЇНА В Україні сто народів - хто настачить бутербродів? Грач, Кармазин, Карпачова? Ці - тверезі від учора. В Україні стільки хвінів, як на теплім пиві піни. Доки циган піну здмухав, чукча видудлив півкухля. Мають наші гагаузи дві америки у гузні. Там, де п’ють з водою віскі, давні землі українські. *** ДИВО Хтось подержав би драбину, розповів би казку дивну. Як під стріхою корова мала бути квадратова. Як дві шині від машини. Шелестіли в конюшині. Щоб до неба стежка бгалась і Боги зчинили галас. *** СТРІЛА Половецька стріла здалека летіла. Долетіла вся, з мене крові напивалася. Чепурилася під калиною, закосичена пір’їною соколиною. *** ДИМАР Дударики-дударі на 4 димарі. Сонце ходить на руках: Антарктида-Африка. Африка - голуба, Антарктида - жовта. Щоб сидів на димарі, то б ногами бовтав. *** ВЕСНА Котрогось припутня крило черкнуло сніг торішній. А що котові припекло - ліг спати на горищі. І Лютень чоботи помив у запашній калюжі. І завітало диво з див, легесенько зітхнувши. |